Останніми роками виробникам смартфонів дедалі складніше дивувати покупців. Флагманські моделі різних брендів схожі зовні, використовують процесори з порівнянною продуктивністю та фотографують приблизно на одному рівні. У доступніших пристроях відмінності помітніші, але й там усе часто зводиться до дизайну, кольорів корпусу, товщини рамок навколо екрана та ємності акумулятора.
Покупцям стає складніше зрозуміти, чим один смартфон кращий за інший, і виробники охоче пропонують власні аргументи. У рекламі з’являються рекордні показники характеристик і функції, практична користь яких викликає чимало запитань. Іноді здається, що бренди беруть участь у змаганні, де здоровий глузд уже давно зійшов із дистанції. Мегапікселями, ватами та нітами міряються так, ніби саме вони є головним доказом технологічного прогресу.
Розрахунок маркетологів простий: людина, яка не стежить за індустрією, порівнює смартфони за цифрами в характеристиках і легко повірить, що більший показник автоматично означає кращий пристрій. Однак після покупки з’ясовується, що під час дзвінків, листування, перегляду соціальних мереж або звичайної фотозйомки рекордні характеристики майже нічого не змінюють. Таких прикладів чимало. Розглянемо сім найпоказовіших.
1. Висока пікова яскравість екрана
Яскравість дисплея вимірюють у нітах, але зазвичай у характеристиках можна побачити не один, а одразу три різні показники.
- Максимальна яскравість у ручному режимі — найвищий рівень, якого можна досягти, самостійно пересунувши повзунок налаштувань.
- Режим підвищеної яскравості (High Brightness Mode, або HBM) — смартфон активує його автоматично, коли датчик освітлення фіксує інтенсивне сонячне світло. Цей режим працює за умови автоматичного регулювання яскравості та може підвищувати її на всій площі дисплея.
- Пікова яскравість — найвище значення, яке екран здатний продемонструвати лише на невеликій ділянці. Зазвичай вимірювання проводять на кількох відсотках площі дисплея, тоді як решта зображення залишається темнішою.
Різниця між цими показниками може бути величезною. Наприклад, у флагманського Poco F9 Ultra максимальна яскравість у ручному режимі становить 850 ніт, в автоматичному може досягати 2200 ніт, а пікове значення на 1% площі екрана — аж 10 000 ніт. Неважко здогадатися, яку саме цифру виробник найохочіше використовує в рекламних матеріалах.
Водночас забезпечити пікову яскравість на всій площі дисплея неможливо, та й користувачеві такий потужний потік світла навряд чи потрібен. Навіть на невеликій ділянці рекордний показник утримується недовго, після чого яскравість поступово знижується до звичайного рівня.
Побачити максимальне значення найчастіше можна під час перегляду HDR-відео, де сонячні відблиски, віддзеркалення на воді або неонові вогні виглядають значно яскравішими за решту зображення.
До речі, заявлені 2200 ніт у режимі HBM для Poco F9 Ultra також стосуються лише HDR-відео. В інших сценаріях під сонцем екран забезпечує приблизно 1060 ніт. Подібні нюанси часто приховуються за вражаючими рекламними цифрами.
Але де взагалі переглядати HDR-контент? На стримінгових платформах сумісних відео, фільмів і серіалів значно менше, ніж звичайних матеріалів. Тому для багатьох користувачів основним джерелом такого контенту залишається камера власного смартфона.
Чимало моделей за замовчуванням фотографують у HDR, і в стандартній галереї такі кадри справді можуть виглядати виразніше. Однак після надсилання через месенджер або публікації в соціальній мережі ефект нерідко зникає через стиснення файлів і втрату частини HDR-даних.
Під прямим сонячним промінням пікова яскравість також майже не допомагає, адже інтерфейс месенджера, карт або браузера не має стосунку до HDR. У найкращому разі дисплей перейде в режим HBM, якщо активоване автоматичне регулювання.
Крім того, читабельність екрана на вулиці значною мірою залежить від антивідблискового покриття. Якщо дисплей віддзеркалює небо та обличчя користувача, навіть тисячі ніт не врятують ситуацію.
Згадайте, що найбільше заважало роздивитися інформацію на екрані під сонцем. Найімовірніше, це були саме відблиски, а не недостатня кількість ніт.
2. Частота оновлення екрана понад 120 Гц
Частота оновлення визначає, скільки разів на секунду дисплей може змінювати зображення. Перехід із 60 на 120 Гц свого часу став справді помітним покращенням: прокручування сторінок і системні анімації стали значно плавнішими.
Сьогодні екрани з частотою 120 Гц встановлюють навіть у бюджетні смартфони, тому виробники почали пропонувати 144, 165 і навіть 185 Гц. Проте важливо розуміти, що дисплей не працює на максимальній частоті постійно. Вона змінюється залежно від того, що саме робить користувач.
У системному інтерфейсі та звичайних застосунках надвисокі значення довгий час залишалися недоступними. Більшість смартфонів заради економії заряду й досі обмежують частоту системних анімацій на рівні 120 Гц.
Лише окремі моделі, наприклад OnePlus 16, навчилися підтримувати 165 Гц у всій системі. Однак навіть у цьому випадку плавнішими стануть не всі елементи.
Деякі застосунки відображають лише 60 кадрів на секунду, тому екран із вищою частотою просто повторюватиме ті самі кадри. З відео ситуація схожа: дисплей підлаштовується під частоту самого ролика, а більшість фільмів і кліпів зняті з частотою від 24 до 60 кадрів на секунду. Отже, додаткові герци нічого не змінюють.
Залишаються ігри, заради яких виробники й розвивають такі технології. Той самий OnePlus 16 у сумісних проєктах може підвищувати частоту до 185 Гц. Але дисплей не здатний показати більше унікальних кадрів, ніж генерує сама гра. Більшість мобільних проєктів обмежуються 60, 90 або 120 кадрами на секунду. У такій ситуації екран із частотою 185 Гц не створюватиме додаткових деталей руху. До того ж після 120 Гц різниця в плавності стає дедалі менш помітною. Відчути перевагу можуть переважно захоплені геймери, для яких навіть частки секунди мають значення.
3. Надпотужна бездротова зарядка
Бездротова зарядка зручна тим, що дозволяє не шукати кабель і не підключати його до смартфона щоразу, коли потрібно поповнити заряд акумулятора. Довгий час за цю зручність доводилося платити швидкістю. Через невисоку потужність і втрати енергії, частина якої перетворюється на тепло, бездротове заряджання тривало значно довше за дротове.
Сьогодні виробники флагманів пропонують бездротову зарядку потужністю 50 або навіть 80 Вт, як у Honor Magic9 Pro Max. Для досягнення таких показників компанії використовують власні технології, які виходять за межі можливостей універсального стандарту Qi.
Саме цей стандарт забезпечує сумісність смартфонів і бездротових зарядних пристроїв різних брендів. У версії Qi2 максимальна потужність становить 25 Вт, тому виробники застосовують фірмові протоколи, підвищують напругу та встановлюють акумулятори з двома комірками, які можуть заряджатися одночасно.
На папері все виглядає чудово, але є важлива деталь. Заявлені 80 Вт смартфон отримає лише за використання сумісної фірмової зарядної станції. На звичайній бездротовій підставці потужність буде обмежена можливостями стандарту Qi, тому заряджання може тривати набагато довше.
Крім того, станція для надшвидкої бездротової зарядки часто являє собою масивну платформу з вбудованим вентилятором, який може створювати шум. Такий аксесуар коштує приблизно 5–7 тисяч рублів і додатково потребує потужного адаптера живлення.
Фактично для бездротового заряджання доведеться придбати одразу два пристрої: дротовий адаптер і бездротову станцію. До них також знадобиться кабель, здатний передавати необхідну потужність.
Ще один нюанс — нагрівання. Під час бездротової зарядки частина енергії перетворюється на тепло безпосередньо всередині смартфона, поруч з акумулятором. За високої потужності нагрівання може бути сильнішим, ніж під час дротової зарядки з аналогічною швидкістю. А надмірне тепло прискорює зношування батареї.
Виникає закономірне запитання: коли взагалі потрібна така швидкість? За ніч смартфон встигне зарядитися і з менш потужним пристроєм. А якщо потрібно терміново поповнити заряд перед виходом із дому, дротове підключення часто виявиться практичнішим і швидшим.
У результаті дорога станція з вентилятором прискорює заряджання саме тоді, коли ця швидкість не завжди має значення. Зате у списку характеристик з’являється ще одна вражаюча цифра.
4. Стократний зум
Із масштабуванням у смартфонах виникає та сама проблема, що й з яскравістю екрана: за однією цифрою можуть приховуватися зовсім різні технології.
- Оптичний зум — наближення зображення завдяки окремому телеоб’єктиву з більшою фокусною відстанню. Масштабування забезпечує сама оптика, тому деталізація зберігається. У сучасних флагманах зазвичай ідеться про 3–5-кратне наближення.
- Гібридний зум — смартфон використовує зображення з телеоб’єктива та додатково обрізає його центральну частину. Якщо матриця має високу роздільну здатність, таке кадрування може забезпечувати досить якісний результат, особливо за хорошого освітлення.
- Цифровий зум — подальше збільшення зображення без отримання нових оптичних деталей. Камера розтягує наявні пікселі, а програмні алгоритми намагаються покращити результат за допомогою підвищення різкості, об’єднання кількох кадрів і нейромереж.
Саме на цифровому масштабуванні базується рекламне «100×», яке Samsung та інші виробники люблять демонструвати під час презентацій флагманів.
За такого збільшення в кадр потрапляє крихітна частина сцени, а найменше тремтіння рук змушує зображення різко зміщуватися у видошукачі. Без штатива втримати потрібний об’єкт дуже складно.
Навіть якщо це вдасться, натискання кнопки спуску може спричинити додаткове зміщення. У результаті фотографія нерідко нагадує акварельний малюнок із розмитими контурами, нерозбірливими написами та дрібними деталями, що зливаються в плями.
Нові флагмани намагаються вирішити проблему за допомогою генеративного штучного інтелекту, який домальовує відсутні деталі. Зображення справді може ставати чіткішим, проте це вже реконструкція, заснована на припущеннях алгоритму.
Наприклад, нейромережа здатна неправильно відтворити автомобільний номер, риси обличчя або напис на вивісці. А на фотографіях Місяця алгоритми можуть додавати деталі кратерів, яких камера насправді не зафіксувала.
Такий результат уже складно назвати достовірною фотографією. Практична користь телеоб’єктива найбільше помітна в межах оптичного масштабування та невеликого додаткового кадрування.
Для портретів, архітектурної зйомки або фотографування сцени на концерті з дальнього ряду зазвичай достатньо збільшення у 3–10 разів. Саме в цьому діапазоні найкраще проявляються реальні відмінності між камерами смартфонів.
А цифра 100× у рекламних матеріалах здебільшого свідчить лише про те, наскільки сильно програмне забезпечення дозволяє збільшити картинку. Якість отриманого результату — зовсім інше питання.
5. Запис відео у форматі 8K
Роздільна здатність 8K становить 7680 × 4320 пікселів, тобто приблизно 33 мільйони точок у кожному кадрі. Це вчетверо більше, ніж у 4K, і в 16 разів більше, ніж у звичному Full HD. У характеристиках така цифра виглядає переконливо, але чи справді користувачеві потрібна настільки висока роздільна здатність?
Запис 8K-відео зазвичай доступний лише на основній камері з високою роздільною здатністю сенсора, нерідко від 50 Мп. Навіть потужним смартфонам обробляти такий обсяг інформації непросто.
Частота запису часто обмежується 24 або 30 кадрами на секунду. Крім того, висока роздільна здатність може обмежувати можливості електронної стабілізації, оскільки для компенсації тремтіння потрібен додатковий запас пікселів по краях кадру.
Обробка такого відеопотоку сильно навантажує процесор, через що смартфон швидко нагрівається. У деяких випадках пристрій може автоматично зупинити запис уже через кілька хвилин.
Ще одна проблема — обсяг файлів. Одна хвилина 8K-відео за певних налаштувань може займати близько 1 ГБ пам’яті.
Але головне питання полягає в тому, де переглядати такі ролики.
Екрани більшості смартфонів мають роздільну здатність, нижчу навіть за 4K, тому помітити перевагу 8K на них практично неможливо. Телевізори з 8K-матрицями вже існують, але залишаються нішевими пристроями, для яких доступно дуже мало відповідного контенту.
Під час завантаження в соціальні мережі та месенджери відео зазвичай сильно стискається, а деякі сервіси додатково зменшують його роздільну здатність. Монтаж таких файлів також вимагає потужного обладнання. Далеко не кожен ноутбук зможе плавно відтворювати 8K-матеріали без затримок.
Практична перевага цього формату полягає передусім у можливості обрізати відео під час монтажу з мінімальною втратою якості кінцевого 4K-ролика. Крім того, окремий кадр можна зберегти як фотографію з роздільною здатністю приблизно 33 Мп.
Проте такі можливості потрібні переважно тим, хто свідомо знімає матеріал для подальшої обробки. Більшість користувачів спробує записати кілька роликів у 8K, побачить розмір файлів і повернеться до 4K. Цей формат забезпечує чудову якість, часто має кращу стабілізацію та займає значно менше місця.
6. Професійні формати зйомки
Ще одна характеристика, якою виробники люблять підкреслювати можливості дорогих смартфонів, — підтримка професійних форматів фотографування та відеозапису. Раніше ці технології були переважно інструментами фотографів і відеографів, а сьогодні їх можна знайти в налаштуваннях багатьох флагманських камер.
Найчастіше йдеться про RAW для фотографій, 10-бітне відео та запис із логарифмічним профілем Log. Деякі смартфони також підтримують професійні кодеки, зокрема ProRes.
Спільна особливість цих форматів полягає в тому, що пристрій зберігає більше вихідної інформації та менше втручається в обробку зображення.
RAW-файл містить дані, отримані із сенсора, без звичної фінальної обробки. Це дає змогу гнучкіше змінювати експозицію, баланс білого та інші параметри під час редагування.
Відео у форматі Log записується з навмисно зниженим контрастом, щоб зберегти більше деталей у найсвітліших і найтемніших ділянках кадру.
10-бітний колір забезпечує більшу кількість відтінків, завдяки чому під час інтенсивної кольорокорекції зменшується ризик появи помітних смуг на плавних переходах кольорів, наприклад на небі.
Усе це звучить привабливо, доки користувач не відкриє готові файли. Відео в Log без додаткової обробки зазвичай виглядає сірим і бляклим, наче його зняли крізь брудне скло. RAW-фотографія може здаватися тьмянішою та шумнішою за звичайний знімок, автоматично оброблений смартфоном.
Усю роботу, яку зазвичай виконує програмне забезпечення камери, тепер доведеться робити самостійно: налаштовувати контраст, коригувати кольори, прибирати шуми та доводити зображення до потрібного вигляду.
Для цього знадобляться спеціальні програми, час і хоча б базові навички роботи з кольором. Крім того, професійні файли можуть займати в рази більше пам’яті, ніж звичайні. Наприклад, відеозапис у ProRes за певних параметрів здатний потребувати кількох гігабайтів на хвилину.
Для професіоналів ці формати справді корисні. Вони дозволяють узгодити вигляд кадрів зі смартфона та бездзеркальної чи кінокамери, а також краще обробляти складні сцени, з якими автоматичні алгоритми могли б не впоратися.
Проте для більшості покупців це ще одна перевага, яка існуватиме лише на папері. Стандартний режим зйомки з автоматичною обробкою одразу створює готовий результат. Для фотографій із відпустки, сімейних кадрів і публікацій у соціальних мережах його можливостей зазвичай більш ніж достатньо.
7. Захист корпусу за стандартом IP69K
Рівень захисту корпусу за стандартом IP позначають двома цифрами. Перша характеризує захист від твердих частинок, зокрема пилу. У багатьох сучасних смартфонах це шістка — максимальний рівень пилонепроникності за відповідною класифікацією.
Друга цифра вказує на захист від води. Саме тут виробники останніми роками почали активно підвищувати заявлені показники.
- IP68 — пристрій витримує занурення у воду на глибину понад один метр. Конкретні умови визначає виробник, часто йдеться про глибину 1,5 метра протягом 30 хвилин.
- IP69K — захист від струменів гарячої води під високим тиском. Випробування передбачають тиск приблизно 80–100 бар, температуру до 80 °C і подавання води з відстані 10–15 см під різними кутами.
Другий тип випробувань спочатку розробляли зовсім не для смартфонів.
Так перевіряють обладнання, яке регулярно доводиться мити потужними струменями води. Наприклад, техніку на харчових виробництвах, окремі компоненти вантажівок або спеціалізованих машин.
Для порівняння: схожий тиск може створювати обладнання на автомобільних мийках самообслуговування. Якщо планується мити смартфон саме таким способом, захист IP69K справді може виявитися корисним.
Цікаво, що вищий індекс не обов’язково включає можливості IP68. Це різні випробування, тому виробники часто вказують обидва стандарти одночасно. Крім того, тести проводять у лабораторних умовах із використанням прісної води та нового пристрою.
Морська сіль, хлорована вода в басейні, мило та пара в душі до таких випробувань не входять. Не варто забувати й про природне зношування ущільнювачів корпусу, які забезпечують герметичність. Із часом їхні властивості можуть погіршуватися, особливо після частих падінь або ремонту.
Тому щойно розпакований смартфон зазвичай краще захищений від води, ніж пристрій, яким активно користувалися протягом року або довше. Але є ще одна важлива обставина. Чимало виробників прямо виключають пошкодження рідиною з гарантійного покриття незалежно від заявленого ступеня захисту.
Тобто смартфон може мати високий клас водонепроникності, але якщо вода все ж потрапить усередину, ремонт, найімовірніше, доведеться оплачувати самостійно.
Для повсякденних ситуацій на кшталт дощу або випадкового короткочасного занурення у прісну воду рівня IP68 зазвичай цілком достатньо. Водночас навіть із таким захистом не варто навмисно піддавати пристрій контакту з водою.
А рекордний індекс IP69K часто працює передусім на створення відчуття повної невразливості смартфона. Втім, це відчуття може швидко зникнути після першого ремонту через потрапляння рідини.
